Напевно, кожній мислячій людині, ще з дитинства відоме відчуття глибокої цікавості до пізнання чогось незвіданого, відкриття невідомих чи суперечливих сторінок з історії рідного краю чи родини, пошук правдивого відображення подій минулих часів. Саме ці відчуття, які повинні з малечку прививатися дитині, є запорукою самоусвідомлення та унікальності того чи іншого народу, спільноти, родини.

  Хочу сьогодні разом з вами, дорогі у Христі, розпочати ці маленькі відкриття, які повинні нас будувати як громаду, які повинні бути відомі кожному жителю Козови, а особливо вірним нашої греко-католицької громади.

  Нажаль, час безбожницького комунізму майже повністю зруйнував історичну пам'ять козівчан про Козову. Тут залишилось небагато людей, які щось знають і пам'ятають. Тому це знання потрібно зберегти для нащадків, бо "народ який не знає минулого - не має майбутнього”.

  Ця коротенька фоторозповідь про родину Самофала Андрія, який до війни був братом у нашому храмі Успіння, а також мав свого роду "підприємство” будівельних матеріалів, яке працювало для українців та відстоювала їх національні інтереси. Таким чисельним та багатоголосим був молодіжний парафіяльний хор нашої церкви. Як згадує його учасниця, колишня сестриця та дочка Андрія Самофала п. Марія, кожен хорист із глибоким натхненням, відповідальністю та любов’ю приходив до церкви і з молитвою на устах щиро заносив пісню хвали Господеві. А якими радісними і захоплюючими для парафіяльної молоді були Різдвяні та Великодні свята. Здавалося, що ніщо на світі не могло зупинити могутній голос коляди "Бог предвічний ”чи гімну "Христос воскрес”.

  Минув час, милостивий Господь забрав до себе багатьох із тих, кого ми бачимо на світлині. Та запитаймо себе, чи ми живемо так як вони, тим духом віри і праці на Славу Божу і добро України? І чому нашої молоді так мало у хорі?