Вітаємо всіх з Божим миром на нашому сайті!

Тут перед вами відкриється історія та сучасність славного галицького містечка Козови.

 

     Знаходиться воно у центрально-західній частині Тернопільської області на річці Коропець і є районним центром з населенням близько 9 тис. осіб. Через Козову проходить залізнична колія та автомагістраль. 

    Перша письмова згадка про Козову відноситься до 1440 року. Сама назва, очевидно походить від того, що тодішні жителі цієї місцини мали багато кіз. На жаль, якихось глибинних досліджень про історію Козови ніколи не проводилось, тому до цих пір відчувається вагомий брак інформації на цю тематику. Відомо про те, що це невеличке містечко неодноразово спустошувалося татарсько-турецькими навалами у 1515, 1575, 1589, 1621 та 1626 роках. Тому, на 1635 рік у ньому було лише 38 дворів. Але у 1650 році у реєстрі населених пунктів вже названа містечком з магдебурським правом.

    Колись, ще у 16 столітті у Козові, коли її власниками були Потоцькі, був збудований замок, який у 1667 році зруйнували татари. Зараз на цьому місці можна знайти лише фрагменти фундаменту. Не дивина для Козови в той час, і аж до середини минулого століття, були підземні ходи, якими містечко було буквально зрите.

    За польського панування у Козові замешкало дуже багато поляків та євреїв, одна з вулиць до цих пір носить назву "Мазури". За кілька століть їх стало більше ніж українців. Ці громади вели тут активне життя, але голокост ІІ Світової війни щодо євреїв та виселення поляків радянською владою у 1949 році, практично не залишили й сліду від проживання тут цих народностей.             

   Величною памяткою архітектури Козови міг би бути римо-католицький костел побудований у 1901 році, але його совіти зірвали у 70-х роках минулого століття. Пам"ятка про нього залишилася лише у фотоспогадах.

    З давніх часів у Козові існували церкви, всі вони були деревяні аж до 1885 року, коли місцеві українці збудували цегляну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, до якої зходилися жителі Козови, Теофіпілки, Вікторівки та Геленкова. Маємо, також візитаційні описи трьох дерев'яних козівських храмів: Успенського, св. Михаїла та Стрітенського з 1732 року, які зберігаються у Національному музеї у Львові.

    У 1857 - 1867 роках за Австро-Угорського правління, Козова була повітовим центром. У всі інші періоди свого існування належала до Бережанських земель. І аж у 1939 році стає одним з райценрів Тернопільської області. Саме з тих часів радянська влада так перебудовувала містечко, що у ньому практично нічого давнього не залишилося. Партійні керівники тих часів відзначалися великою ненависністю до української ідентичності та історії. Та все ж, українці Козови брали активну участь у визвольних змаганнях за незалежність України. Десятки їх воювали в УГА, УПА, дивізії "Галичина", брали участь в діяльності ОУН.

    Після нищення євреїв та виселення поляків, Козова починає розбудовуватися за рахунок переселених сюди українців з території Надсяння та жителів навколішніх сіл. У періоді з 1950-их по 1970-і роки містечко збільшилось у кілька разів по території та населенню. Роботу козівчанам ще віддавна давали підприємства: цукровий завод, молокозавод, "Ватра", меблева фабрика, дві цегольні, птахоферма, сільгостехніка та кілька будівельних і сільськогосподарських організацій. Лише деякі з них тепер працюють.    

     Зараз у Козові діють: 4 храми, гімназія, 2 школи, 2 садочки, 2 будинки культури, школа мистецтв, спортивна школа, стадіон, будинок творчості школярів, лікарня, почта, відділеня "Телекому", державні органи управління районом, кілька десятків магазинів та кафе.

 

Що ж, наше містечко продовжує жити, і вірмо, що майбутнє його буде світлим!