Напевно, немає такої людини в Козові, яка б не знала когось із родини Трофим’яків, чи принаймі чула про них. Корінні козівчан добре пам'ятають прекрасну людину, дяка-регента, музиканта і фотографа Миколу Трофим’яка (1906 - 1989). До війни він працював на різних роботах: ковалем (в дідовій кузні), шофером в доктора Манацького. Потім навчався в регентській школі села Ішків, після чого виконував дяківську службу у с. Шибалин, а згодом після війни і у Козові аж до 1975 року, коли стан його здоров’я погіршився. Але й після цього він епізодично допомагав всім чим міг при церкві. Закінчив свій життєвий шлях літом 1989 року, залишивши по собі добру згадку в своїх фотографіях, (багато з яких радянська влада знищила), звуках церковних пісень і фісгармонії, (на якій після нього ніхто не грав), а найбільше у своїх дітях, які щирим серцем несуть світові живу віру, яку в них не змогли забрати ані виселення з рідної хати, ані сибірські морози, ані совєтський безбожницький режим.

 Та найбільшим скарбом цієї родини, який вона дала Христовій церкві, є владика Маркіян, ординарій Луцької єпархії РКЦ. Покликання владики зродилося у часи розквіту комунізму на нашій землі, але замість того, щоб забувати про Бога , як тоді вимагали, він пішов за ним нелегкою і тернистою дорогою. І зараз, владика маючи авторитет і шану по цілій Україні, є славою для Козови, бо ніколи не забуває хто він є і де його коріння, постійно молиться за своє містечко і його жителів, та прикликає на нас Боже благословення.